Поради шкільного психолога

 щодо сімейного виховання школярів

Дитина, яка зазнає менше образ, виростає людиною,  що більше усвідомлює власну гідність.

        М.Чернишевський                                                                                                                              

1.     Пам`ятайте, що навчання – один з найважчих видів праці, а розумові здібності й можливості дітей неоднакові.
2.     Не слід вимагати від учня неможливого. Важко визначити, до чого він здатний та як розвинути його розумові здібності.
3.     Навчання не сприяє розвиткові дитини, якщо воно вимагає від неї механічного заучування і не потребує напруження розумових сил, пізнавальної активності, мислення і дій.
4.     Будьте милосердні до своїх дітей. Найпростіший метод «виховання», що не потребує ні часу, ні розуму – побити дитину і цим її образити, озлобити або й зламати. Усуньте опіку, крик, насилля і наказовий тон. Вони спричиняють опір у дітей, психічні травми, пригнічують бажання й інтерес до навчання, змушують шукати порятунку у брехні.
5.     Розвивайте інтерес, інтелектуальні бажання, ініціативу й самостійність дитини у навчанні та в усіх її справах.
6.     Запам`ятайте, що за науково обґрунтованими нормами над виконанням усіх домашніх завдань учні 1-го класу повинні працювати не більше 1 год., 2-го – 1,5 год., 3-5-х класів – до 2 годин, 6–7- х класів – до 2,5 год, 8 – го – до 3год., а учні 9-11-х класів – до 4 годин. Навчіть дітей користуватися годинником і не дозволяйте їм сидіти над виконанням домашніх завдань більше встановленого часу, адже це позначиться на їхньому здоров`ї та розумовому розвитку.
7.     Не примушуйте учня писати спочатку в чернетці й кількаразово переписувати виконане домашнє завдання – це призводить до перевтоми і відвертає дітей від навчання.
8.     Не хвилюйтеся, якщо ваша дитина отримає за виконану роботу не таку оцінку, якої б ви хотіли. По-перше, оцінка відіграє виховну роль, а, по-друге, це не остання робота і не остання оцінка.
9.     Дайте дитині можливість пережити радість успіху у навчанні, визначити індивідуальну стежку в розумовій праці.
10.Перевіряйте виконані дітьми домашні завдання, особливо на першому етапі навчання. Проте оцінюйте їх словами: «я задоволений», «я незадоволений». Додайте слово «дуже», і будьте певні – завтра ваша дитина дуже старатиметься, щоб ви були задоволені нею.
11.Здоров`я дитини – тендітна споруда, й тримають її три «атланти»: спадковість, спосіб життя й середовище. Тому організуйте для своєї дитини правильний режим – зарядка, раціональне харчування, навчання й відпочинок. Подбайте про позитивний вплив середовища, в якому перебуває дитина.
12.Організовуючи різноманітні ігри й види відпочинку дітей, приділяйте увагу їх фізичному розвитку, особливо дрібних рухових м`язів (пальців, кистей рук). Від цього залежить почерк дитини, якість малювання, креслення, гри на музичних інструментах та ін.
13.Обов`язково помічайте і заохочуйте навіть найменші успіхи у навчанні та поведінці дітей.

14.Батько й мати – найкращі вихователі, які, за словами А.С.Макаренка, повинні впливати на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли їх немає вдома. Пам`ятайте: дитина – це дзеркало життя своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так у дітях відбивається вся організація життя сім`ї, працьовитість, духовне багатство і моральна чистота матері й батька.

Тілесне покарання зі сторони батьків – це насильство

Насильство є фактором примусового контролю, який практикує одна людина над іншою.

   Найчастіше насильство проявляється в сім’ї. Це реальна дія чи погроза фізичної, сексуальної, психологічної або економічної образи й насильство з боку однієї особи  щодо іншої, з якою особа має або мала інтимні або інші значущі відносини.

   Як правило, насильство в сім’ї складається з таких елементів:

-         якщо вже мало місце фізичне насильство, то з кожним наступним разом зростає частота його повторення і ступінь жорстокості;

-         насильство і образливе поводження чергуються з обіцянками змінитися та вибаченнями, принесеними кривдником;

-         при спробі порвати відносини спостерігається ескалація небезпеки дій жертви;

-         насильство в сім’ї відбувається в будь-яких верствах і категоріях, незважаючи на класові, расові, культурні, релігійні, соціально-економічні аспекти.

 Насильство в сім’ї – серйозна і поширена проблема, яка впливає на життя дітей і підлітків. Наркоманія й алкоголізм, як правило, завжди супроводжують насильство. Алкоголізм знімає стримуючі механізми: насильник може бути жорстокішим або різкіше виражати свій гнів, якщо перебуває у стані сп’яніння. Наркотичні речовини підвищують небезпеку нанесення, одержання більш серйозних пошкоджень. На жаль, нерідко підлітки починають вживати наркотики або випивати для того, щоб забутися і не думати про емоційний і фізичний біль.

   Найнебезпечнішим є те, що насильство дає серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, надмірну пильність за своєю поведінкою, безладдя; боязнь турботи; відчуття провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі спогади; напади боязні; депресія, фобії, заніміння, смуток; роздуми про самогубство; самозвинувачення; втрата довіри; сумніви щодо віри в щось; вихід з довіри; наркотична/алкогольна залежність; помста.

   Діти із сімей, у яких проявляється насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія. Щоб визначити ступінь насильницьких дій, досить з’ясувати такі випадки насильства:

-         дитину штовхають, завдають болю ляпасами, стусанами й ударами;

-         жбурляють у неї предмети;

-         загрожують зброєю;

-         закривають дитину в помешканні;

-         залишають одну в небезпечних місцях;

-         відмовляються допомогти, коли дитина хвора;

-         ображають батьків, молодших братів та сестер;

-         псують її майно;

-         відмовляються купляти продукти харчування, необхідні речі.

  Найбільш поширений вид насильства в сім’ї – це тілесне покарання, яке не є формою дисциплінарного виховання дитини. Якщо доросла людина вдарила іншу дорослу людину, це розглядається як насильство, агресія. Якщо батько вдарив свою дитину, в більшості випадків це вважається «виховним» процесом. В двох випадках відбувається аналогічна дія – удар, який веде до аналогічного результату: болі чи фізичної травми, а також сильного психічного страждання.

   Чому ж все-таки існує це розмежування в розумінні удару дорослої людини, нанесеного іншому дорослому, і удару дорослої людини, нанесеного дитині? Чому у випадку агресії по відношенню до дитини суспільство поблажливе і не засуджує самоуправних батьків? Тому, що    в нашім суспільстві тілесне покарання дитини сприймається як дещо нормальне, помилково вважається методом дисциплінарного виховання дитини.

     Дитина, яку б’ють вдома, – це дитина, яка підлягає жорстокому кривдженню, незалежно від заяв батьків про те, що вони, нібито, намагалися виправити погану поведінку дитини, або сама дитина спровокувала тілесне покарання. «Він мене не слухався», «він погано себе вів», «він не зробив того, що повинен був зробити» - ці причини не можуть виправдати жорстокого поводження. Дисциплінарне виховання дитини не розглядає методи, наслідком яких є спричинення фізичної і психологічної болі.

     Де ж закінчується дисциплінарне виховання і починається жорстоке поводження? Існує ряд характерних ознак, які позволяють відрізнити дисциплінарне виховання від жорстокого поводження. В результаті дисциплінарного виховання дитина усвідомлює свої помилки; дитину вчать нести відповідальність за свої вчинки. Дисциплінарні дії не породжують в дитини страх, страждання, злобу чи почуття, що її не люблять.

№	Дисциплінарне виховання	Жорстоке поводження
1.	Заходи, які приймає дорослий, логічно випливають із «не дисциплінарної» поведінки дитини.	В заходах, які приймаються відсутня логіка. Нема логічного зв’язку між вчинком дитини і покаранням з боку батьків.
2.	Дитину не «судять», як при судових розслідуваннях.	Дитину і її поведінку засуджують і вішають на неї ярлик: «Ти – дурак, ідіот і т. д.»
3.	Покарання відноситься до конкретної ситуації, в якій дитина провинилася.	Батьки згадують минулі помилки дитини, а також інші вчинки (накопичування помилок)
4.	Дисциплінарні дії розвивають внутрішню мотивацію дитини. Він чинить так, «як потрібно», по своїй власній ініціативі, із самодисципліни, а не внаслідок зовнішнього контролю.	Жорстоке поводження розвиває зовнішню мотивацію дитини. Вона переживає лише за те, щоб уникнути покарання.
5.	Дитину не принижують і не підчиняють собі насильно.	Дитина відчуває приниження зі сторони дорослих; її насильно заставляють підкоритися.
6.	Дитині надають можливість вибору покарання. Кордони цієї можливості дитині відомі.	Дитині не пропонують альтернативного варіанту і навіть не пропонують подумати над своєю помилкою.
7.	Дитина вчиться нести відповідальність за свої вчинки.	Дорослий керує реакціями і поведінкою дитини.
8.	В основі відносин між дитиною і дорослим лежать принципи поваги і рівності.	В основі відносин лежить принцип головний-підлеглий, влада і контроль дорослого над дитиною.
9.	Розвиває в дитини здібність вирішувати проблеми.	Розвиває в дитини почуття, що тільки дорослі можуть вирішувати дитячі проблеми.
10.	Демонструє дитині любов і прихильність дорослого.	Демонструє ворожість дорослого по відношенню до дитини.

Як можна розпізнати дитину, яка підлягає тілесному покаранню в сім’ї?

Це можна зробити на основі:

-         побоїв;

-         розповідей (показань) очевидців;

-         показань осіб, які чули про жорстоке поводження;

-         показань дитини – жертви;

-         телефонного дзвінка, листа ( підписаного чи анонімного ).

Видимі ознаки тілесного покарання:

-         Синяки, кровопідтьоки;

-         Царапини, шрами;

-         Зламані кістки (рук, ніг, ребер);

-         Сліди ударів (рукою, ногою, ременем чи іншими предметами);

-         Сліди опіків (сигаретою, праскою).

Дитина, яка підлягає тілесному покаранню в сім’ї: 

-         Лякається різких рухів (наприклад, жестів вчителя);

-         Часто здригається (при підвищеному голосі, рухів у його сторону);

-         Має наляканий погляд;

-         Сутулиться в очікуванні небезпеки;

-         Проявляє захисну реакцію в буденних ситуаціях, які вона сприймає, як фізичний напад.

Чому потрібно вмішатися, коли дитину б’ють в сім’ї?

-         Не можна залишати напризволяще скривджену дитину, не включаючись у вирішення її проблеми;

-         Жорстоке поводження з дитиною в сім’ї – це проблема всього суспільства;

-         Дитина, яка страждає від тілесного покарання в сім’ї, знаходиться в постійній небезпеці. Наступні приступи неконтрольованого гніву зі сторони батьків можуть бути небезпечними для життя дитини;

-         Коли суспільство не приймає заходи, для того щоб припинити насильство над дитиною, відбувається ще одна несправедливість по відношенню до неї, на рівні з самим актом насильства;

-         Тілесне покарання приносить велику шкоду гармонійному розвитку дитини.

     Батьки вважають, що їхня справа – карати, а дитини коритися. Але вони забувають або зовсім не замислюються над тим, що особистість не може сформуватися за умов сімейного рабства. Підкорившись наказу зовні, дитина залишається при своїй думці, а до батьківських вказівок ставиться тим більш неприязно, чим більш відверто батьки на них наполягають.

      Саме так до стосунків дітей і батьків приходить відчуженість. Рани приниження й знущання не гояться роками, шрами байдужості й ігнорування залишаються на все життя.   

 Використана література

1.     Корнієнко І. О., Приведа О. М. Скривджена дитина: превенція, форми і методи соціально-психологічної допомоги – Львів: ЛОІППО, 2007

2.     Рибальченко І. М. Взаємодія з батьками – Харків: Видавнича група «Основа», 2007

3.     Декларація прав дитини.

4.     Конвенція ООН про права дітей.

5.     Дину Н. Телесное наказание со стороны родителей – это насилие – Кишинев, 2006

6.     Скворчевська О. В., Нурєєва О. С. Класні години з психологом Харків: Видавнича група «Основа», 2008

 

 Р. S. Стаття була надрукована в журналі "Шкільному психологу: усе для роботи" видавництва Ранок № 1 січень 2011р.

Профілактичне заняття для учнів початкової школи

Тема: Зростаємо без насильства.

Мета: допомогти дітям усвідомити, що таке насильство, сформувати негативне ставлення до насильства, виховувати позитивне ставлення один до одного.

Обладнання: плакати, магнітна дошка, картки з емоціями, магнітофон, різні мелодії, «квітка довіри», правила безпеки, свідоцтва (кожному учаснику заняття).

Хід заняття:

1.Вправа «Музичне привітання»

Мета: створення сприятливого емоційного клімату.

Хід вправи: учні співають пісню «Добрий день»

2.Завдання: скласти букви із скриньки в слово, яке пропущене в реченні: «Кожна дитина має ( ПРАВО) на любов і захист»

3. Запитання до учнів:

- Коли дитина потребує захисту?

- Що ви відчуваєте, коли вас хтось ображає, принижує?

- Що таке насильство?

4. Розповідь психолога про насильство. Форми і ознаки насильства. Обговорення плакату «Ми проти насильства»

5. Повідомлення «Емоції в нашому житті»

- Вправа «Покажи емоцію»

Психолог роздає учням картки на яких намальовані емоції, після чого кожен по черзі повинен вийти в центр і показати емоцію за допомогою міміки і жестів. Решта учасників відгадує.

- Вправа «Емоції музики»

Грає музика, учні повинні сказати, які емоції вона викликає.

6. Вправа «Квітка довіри».

Подумайте і впишіть в пелюстки людей, яким ви можете розповісти свої таємниці і попросити допомоги.

7. Обговорення «Правил безпеки.»

8. Психолог: Відноситись до людей потрібно так, як хочете, щоб вони відносились до вас.

- Сценка «Відлуння»

Одного разу прибіг Сергійко до мами дуже схвильований.

-         Матусю, ми з сестричкою гралися в нашому лісі, а якийсь інший хлопчик насміхався з нас!

-         Що ти кажеш, Сергійку? – здивовано запитала мама.

-         Я сказав: «У-у». А він гукнув: «У». Я запитав: «Хто ти?» А він сказав: «Хто ти».Я йому гукнув: «Покажись дурнику!» А він відповів «Дурнику!» Тоді я стрибнув у ярок і побіг за ним, але не знайшов його. Потім я повернувся і крикнув: «Якщо я тебе знайду, то поб’ю!» А він і собі: «Поб’ю!..»

Мати посміхнулася і сказала синові:

-         Сергійку, мій любий, повір, якби ти сказав: «Люблю тебе!», він відповів би: «Люблю тебе». Або ж ти сказав йому: «Ти добрий», - він би теж сказав: «Ти добрий». Адже він з тобою розмовляв так, як ти з ним. Пам’ятай мій хлопчику: « Те, що виходить із вуст – із серця виходить». Не злий хлопчисько гукав до тебе, то відлуння повторювало твої слова. Відлуння – це не жива істота, а твій власний голос. І якщо у твоєму серці не буде злості й суворості, ти чутимеш тільки ласкаві та веселі слова. Піди до лісу знову, поклич відлуння , тоді почуєш його радісним, чистим і добрим.

Учні  Добрим бути просто, чи не просто?

           Не залежить доброта від зросту.

           І дитина робить добру справу,

           Як не кине друга на поталу.

           Як людей полюбиш – пошануєш,

           Силу для добра в душі відчуєш.

           І закрутиться земля скоріше,

           Якщо разом станемо добріші.

           Доброта з роками не старіє,

           Доброта від холоду зігріє.

           І якщо вона, як сонце світить,

           То радіють і дорослі, й діти.

 

           Не залежить доброта від зросту,

           Не залежить доброта від віку,

           Доброта з роками не старіє,

           Доброта, як сонце, завжди гріє.

           На добрі існує світ,

           Добротою пахне хліб,

           І мирне небо. В школу йти –

           Це також вияв доброти.

           Хай світом править доброта.

           Хай творить тисячі чудес,

           Вона на цій землі свята,

           Вона сягає до небес.

Син    Матусю, рідна, я лише ступаю

           На цей важкий, тернистий шлях життя.

           В усьому тільки добре помічаю,

           А кажуть вистачає в світі зла.

Мама  А світ розпочинається з любові.

           Як день зі світанкової зорі,

           Коли пречисті, рідні колискові

           Співають невмирущі матері.

           І долю вам хрещато вишивають

           Піснями, що тепліших не знайти,

           Щоденно в Господа благають

           Вас від страждань і горя берегти.

9. Побажання учасникам заняття:

   Коли ми бачимо падаючу зірку, ми загадуємо бажання. І воно збувається, якщо дуже сильно цього захотіти. Тож сьогодні дарую вам падаючі зірки. Запишіть на них свої бажання і вони обов’язково здійсняться.

   А ще хочу сьогодні нагородити вас Свідоцтвами, які підтверджують, що ви навчилися розрізняти насильство; знаєте як його можна попередити і як реагувати в тому випадку, коли хто-небудь проявляє насильство.

   Всі ви маєте право на захист від всіх форм насильства і берете на себе зобов’язання не проявляти насильство по відношенню до інших. ( під музику всім учасникам заняття вручаються Свідоцтва )

Дякую всім за участь в занятті!

Підказки починаючому шкільному психологу

1. Твій начальник - директор. Саме йому ти й підкоряєшся, і саме він дає вказівки. У директора довідайся про цілі та задачі школи і під ці цілі й задачі склади свій план роботи.
Вивчи правову базу (Положення про службу практичної психології в системі освіти, права й обов'язки шкільного психолога; етичний кодекс психолога, які рекомендуються тимчасові нормативи діагностичної та корекційної діяльності).
Довідайся, якою бачить роботу психолога директор, детально обговори свої посадові обов'язки (це дуже важливо!), запропонуй свій варіант діяльності (з якою віковою групою хотів би працювати, співвідношення нормативного часу з посадовими обов'язками, обґрунтуй свою думку).
Детально обговори з директором: хто і як буде контролювати твою діяльність, строки та форми поточної звітності.
Обговори з директором розпорядок твоєї роботи, наявність методичного дня, можливість обробки даних поза школою.
Директор і завучі беруть участь в обговоренні твого річного плану, тому що він є частиною річного плану школи.
Директор обов'язково завіряє своїм підписом і печаткою твій річний план, посадові обов'язки.
2. Твій основний помічник у роботі - газета "Шкільний психолог", журнал "Шкільному психологу: усе для роботи", незмінним помічником у сучасному світі є інтернет, де не лінувавшись можна знайти безліч корисної інформації.
3. У виборі пріоритетів діяльності є деякі нюанси
Якщо у школі існує психологічна служба, то ти працюєш за наявним річним планом, заздалегідь обговоривши особливості своєї діяльності.
Якщо ти у школі єдиний психолог, то краще організувати діяльність на підставі плану, затвердженого шкільною адміністрацією. Візьми "під крило" основні моменти розвитку дитини: 1-і класи (адаптацію до школи), 4-і класи (психологічну й інтелектуальну готовність до переходу в середню ланку), 5-і класи (адаптація до середньої ланки), 8-і класи (найбільш гострий період підліткового віку), 9-11-і класи (профорієнтаційна робота, психологічна підготовка до іспитів).
4. Основні напрями діяльності.
Діагностичний - один із традиційних напрямів.
Підказка 1. Працюючи більше 15 років психологом у школі, я перед діагностикою ставлю собі запитання: "Навіщо?", "Що я одержу в результаті?". Проводжу її у крайніх випадках (М. Бітянова рекомендує діагностичні мінімуми), адже діагностика, обробка результатів, інтерпретація займають багато часу. Частіше спостерігаю за дітьми, спілкуюся з ними, учителями, батьками. Результати діагностики обговорюються (у рамках дозволеного - "НЕ НАШКОДЬ ДИТИНІ") на педагогічному консиліумі, до якого входять завучі із середньої та початкової ланки, психолог, логопед, шкільний лікар (в ідеалі), намічаються шляхи, які будуть ефективними при рішенні виявлених проблем.
Корекційно-розвивальна робота. Консультативний напрям
Підказка 2. Не чекай, що до тебе відразу підуть із запитаннями, проблемами, йди сам. Провів діагностику - обговори (у рамках дозволеного - "НЕ НАШКОДЬ ДИТИНІ") з учителем реальність виконання рекомендацій. Якщо дитині потрібні корекційні або розвивальні заняття, запропонуй свою допомогу. Якщо в посадових обов'язках цей вид діяльності не передбачений, то порекомендуй фахівця, готового допомогти.
Підказка 3. Графік твоєї роботи, коли й у який час ведеш консультації для дітей, батьків, педагогів, повинен висіти на дверях твого кабінету, у вчительській, у фойє школи.
Підказка 4. У вчительській рекомендую оформити свій стенд з оригінальною назвою. Я розміщую там план на місяць, план-сітку батьківських зборів (порожню, учителі записуються), статтю з газети, що допомагає вчителям проводити тематичні класні години, популярний тест для емоційної розрядки.
Просвітительська робота (педради, батьківські збори, бесіди з дітьми, лекторії тощо).
Підказка 5. Запропонуй класному керівнику 7-8-х класів провести, наприклад, із класом тренінг спілкування, креативності або "Пізнай себе", заінтригуй і вчителя, й дітей. У вчительській напиши оригінальне оголошення про проведення батьківських зборів із приблизними темами, повісь план-сітку (порожню) на місяць, куди вчителі зможуть записати свій клас. І їм буде приємно, що про них піклуються, і ви без перевантаження часу заплануєте на місяць роботу.
Підказка 6. А ще ми в школі  стали проводити  батьківські збори в паралелях. Один місяць - одна паралель. Дуже зручно й ефективно.
Диспетчерська робота (рекомендація психолога звернутись до батьків, дітей по консультацію до суміжного фахівця: логопеда, психоневролога).
5. Документація
а) Папка з документацією (зручно завести папку з файлами):

• Положення про службу практичної психології в системі освіти.
• Посадові обов'язки (завірені печаткою й підписом директора).
• Перспективне планування на рік (завірено печаткою й підписом директора, із цілями школи, метою та задачами психолога чи служби, видами діяльності та строками).
• Етичний кодекс психолога.
• Нормативи діагностичної та рекомендаційної, корекційної діяльності психолога.
• Тематика батьківських зборів на рік.
• План-сітка батьківських зборів (включає кожний місяць).
• План психолого-медико-педагогічного консиліуму школи.
• Різні накази, інструкції.

б) Журнали:

• Плани роботи на тиждень, чверть.
• Журнал консультацій. Можна оформити у вигляді таблиці, що включає такі стовпці: Дата / ПІБ тих, хто звернувся / Проблема / Шляхи рішення проблеми / Рекомендації.

Підказка 7. У журналі під №2 указую, хто звернувся за консультацією: учитель (У), дитина (Д), батьки (Б) і клас. Така система допомагає заощаджувати час при підрахунку кількості консультацій за місяць.
Журнал обліку групових видів робіт. Можна оформити у вигляді таблиці, що включає такі стовпці: Дата / Клас / Вид роботи / Рекомендації / Примітка.
Підказка 8. У папках із файлами дуже зручно зберігати результати обстежень.
Папки з методичними матеріалами.
Підказка 9. У мене папки з різних розділів: робота з батьками, робота з учителями, робота з учнями, методичні розробки, сказкотерапія, консультування. (Цікаві матеріали перезнімаю з журналів і газет і розкладаю за темами.)
Підказка 10. Щоб не було рутини у веденні документації, заповнюю журнали наприкінці кожного робочого дня, узагальнюю все у п'ятницю. Наприкінці місяця залишиться тільки проаналізувати, чи все виконано, ефективність роботи, підрахувати кількість проведених консультацій, батьківських зборів, корекційних або розвивальних занять, тренінгів.
6. Методики.

• Користуюся стандартизованими методиками. В арсеналі в мене є:
• Діагностика готовності дитини до навчання в 1-му класі (методика Л. Ясюкової).
• Діагностика готовності дитини до навчання у 5-му класі (методика Л. Ясюкової).
• Діагностика психофізіологічних властивостей (тест Тулуз-Пьерона).
• Діагностика інтелектуальних здібностей (тест структури інтелекту Р. Амтхауера, кубики Косса).
• Діагностика особистих якостей (колірний тест М. Люшера, факторний особистісний опитувальник Р. Кеттелла, тест С. Розенцвейга, тест на тривожність, на вивчення акцентуацій характеру).

7. Особливості побудови взаємин.
а) Психолог і шкільна адміністрація. Труднощі можуть виникнути через "вічне питання": кому ти підкоряєшся, перед ким звітуєш. Буває, що адміністратор навантажує психолога роботою, яка не входить у його посадові обов'язки. Що ж робити? Уважно вивчити пункти даної статті.
б) Психолог і колектив учителів. Думаю, що суть цих взаємин - рівноправне співробітництво. І в учителя, і у психолога є загальна мета - ДИТИНА, її розвиток і благополуччя. Спілкування з учителем повинно будуватись на принципах поваги його досвіду та/або віку, дипломатії й компромісу. У колективі завжди знайдеться група вчителів, які з інтересом включаться у вашу з нею спільну діяльність. І в тебе з'являться однодумці.
в) Психолог та учні. Відкритість, усміхненість, щирість, уміння вийти з важкої ситуації - усе це забезпечує твій авторитет. Важливий і стиль твоєї поведінки: як запрошуєш дітей прийти на обстеження, як ходиш по коридору, як реагуєш на провокації, агресію, несподіваний прихід підлітків. І на останок: я закриваю двері до кабінету тільки у випадку консультації чи обстеження. На перерві я виходжу на коридор поспілкуватися з дітьми або діти (особливо молодших класів) прибігають до мене.
У запасі в мене є притчі, які виручали мене не один раз, адже підлітки люблять перевірити твою компетентність і вміння викрутитися з будь-якої ситуації.
                                       Бажаю удачі, щиро сподіваюся, що у вас усе вийде!

Особистий приклад у сімейному вихованні. Лекція для батьків

Першим університетом життя для дитини є та сім'я, в якій народилася дитина. Завдання обох батьків полягає в тому, щоб створити в сім'ї атмосферу любові.

Знаєте, в якій сім'ї діти ростуть щасливими? Це відбувається тоді, коли діти бачать, як батьки цілуються. Коли діти відчувають, що тато любить маму, а мама тата, вони не будуть ховати свою невпевненість і помилки від страху говорити про це з батьками. Вони знають, що з батьками можна поговорити, що вони розуміють їх і що всі справи обговорюються з любов'ю і повагою. Завдяки сердечній прихильності батьків діти ростуть і формуються в духовному відношенні. Діти дуже відчувають оточення.

Ми не можемо чекати, щоб губка ввібрала в себе воду, якщо ми покладемо її в оцет. Вона може ввібрати тільки те, що оточує її. Якщо помістити губку у воду, вона вбере воду. Також і діти "вбирають" те, що знаходиться в їх оточенні. Вони сприймають настрій і спостерігають за тим, що робиться навколо них, вбираючи все це, як губка.

Діти відчувають ваш настрій і відчувають, чи існує якась нервова напруга, або ж спокійна, мирна атмосфера. У цьому відношенні їх можна порівняти з барометрами. Отож, зробимо 1 висновок: Всі ми бажаємо, щоб наші діти були щасливими. Це прекрасне бажання. Цього ми можемо досягти, якщо в своїй сім'ї ми створимо атмосферу любові, віри, духовного настрою і комфорту = гармонія в стосунках.

Що ж повинні зробити для цього ми - дорослі? На нас покладається велика відповідальність. Ми повинні бути авторитетом для наших дітей.
Словник дає таке визначення цьому слову:
Авторитет - 1) загальновизнане значення, вплив; 2) особа, яка користується впливом, визнанням.
Для того, щоб бути такою особою для своєї дитини, ми повинні володіти знаннями з галузі психології, педагогіки, етики людських стосунків. Ми не повинні дивитися на свою дитину як на особисту власність, ми повинні бачити в ній індивідуальність, особистість з неповторними, тільки їй належними якостями характеру і темпераменту.

Запитайте себе: виконання яких норм чекаєте Ви від вашої дитини? Чи відповідаєте Ви цим нормам? За що виступає Ваша сім'я? Який приклад Ви даєте вашій дитині? Чи виражаєте Ви часто незадоволення, лаєтесь, критикуєте інших і зупиняєтесь на негативних думках? Чи хочете Ви, щоб Ваші діти були такими? Чи Ви маєте у вашій сім'ї високі норми, живете самі відповідно цим нормам і чекаєте цього від ваших дітей? Чи розуміють вони, що людям, які належать до цієї сім'ї, необхідно відповідати Вашим вимогам, що окремі вчинки і погляди небажані?

Діти бажають бути впевненими у своїй належності до Сім'ї; давайте їм можливість відчувати ваше визнання і одобрення, коли вони відповідають сімейним нормам. Люди схильні чинити те, чого від них чекають. Якщо Ви вважаєте дитину поганою, то вона підтвердить, що Ви праві.
Даєте Ви шанс дитині ще раз бути доброю, і цим Ви допомагаєте дитині бути доброю.
Ви можете запитати: а для чого дитині в цьому жорстокому світі залишатися доброю? Може треба вчити ЇЇ бути хитрою, практичною, щоб вижити? Я відповідаю на це запитання. Ф.М. Достоєвський сказав таке: "Краса врятує світ". Я вважаю, що світ врятує Доброта. Якщо люди в своїх діях і вчинках будуть керуватися тільки розрахунком на накопичення матеріальних благ і взагалі забудуть про свою душу, якій необхідна Доброта, Милосердя, Любов - ці загальнолюдські цінності, ми" просто задихнемося від злоби, агресії і власної жорстокості! Тому, незважаючи на складності в нашому житті, економічні негаразди, виховуйте наскільки можете своїх дітей в атмосфері любові, милосердя, доброти і Ви будете для них найкращим авторитетом, неперевершеним зразком людяності. І не бійтеся, що Ваша дитина піде в життя неозброєною, з неправильними орієнтирами. Якщо ми відмовимося від любові, доброти, милосердя, ми просто перекреслимо свою людську природу.

Культ речей, накопичення - це тимчасове явище, як нездоровий апендикс, воно зійде з арени життя і колись восторжествує нове, здорове суспільство. Тому ми не маємо просто права заради майбутніх поколінь стояти осторонь і не направляти наших дітей на правильний шлях, виправдовувати себе тим, що скрізь брудно, хаос в економіці, відсутність ідеалів в душах. Тому так важливо у вихованні дітей показувати приклад дітям.
Приклад, - каже словник, - це дія, яка служить зразком для наслідування, а також взагалі видатний зразок чого-небудь.

Про людей судять швидше по справах, ніж по словах. Так і діти звертають увагу не так на слова, як на дії, і вони відразу помічають їх лицемірство.
Приклад позитивний:
В поемі "Я бачу сонце" Думбадзе згадує: "Справжнім інтелігентом я вважаю свого безграмотного дідуся, який завжди вставав, коли в кімнату заходила жінка і біг назустріч дитині, що плакала". Це інтелігент душі. Він не говорив слів, його мораль яскраво відображається в його вчинках.
Недаремно така поведінка врізалась в пам'ять дитини і супроводжувала поета Думбадзе все його життя, була взірцем людяності, вихованості й інтелігентності в широкому значенні цього слова. Тому батьки не повинні мати два списки правил: один, за яким проповідувати, а інший - за яким діяти, один - для своїх дітей, а інший - для самих себе. Яка користь веліти дітям не обманювати, якщо ти сам обманюєш? Якщо ти порушуєш дані дітям обіцянки, то як ти можеш ждати, щоб вони виконували свої обіцянки? Треба привчати дитину з раннього шкільного віку, а то й раніше, що якщо ти дав людині слово і не виконав його - це є маленька зрада по відношенню до цієї людини.

Якщо батьки не поважають один одного, то як вони можуть сподіватися, щоб їх дитина навчалася поваги? Якщо дитина ні від батька, ні від матері не бачить покірності, упокорення, лагідності, - то як вона буде підкорятися батькам? Дитина може подумати, що все, що роблять батьки, правильно, навіть якщо їх вчинки проявляють недосконалість і є неправильними.
Отже, батьки! Якщо ви не хочете мати в сім'ї маленьких фарисеїв-лицемірів, то не будьте самі великими лицемірами!

Але як же навчити дітей бути хорошими, вихованими, не допускаючи довгих нудних настанов, сварок? Для цього згадайте, що ви є педагогами, тобто першими вчителями дітей.
І в своїй науці, як жити, ви повинні застосовувати педагогічний такт.
Такт - це відчуття міри, яке створює вміння поводити себе пристойним, належним чином. Поняття такту невід'ємне від поняття любові до дитини, воно витікає з поняття любові. Спочатку діти знайомляться з любов'ю тим, що вони спостерігають її, і вони вчаться давати любов, отримуючи її. Любов неможливо купити. Батьки можуть засипати своїх дітей подарунками. Але любов є, в першу чергу, духовною справою, справою серця, а не гаманця. Самі подарунки ніколи не зможуть замінити справжню любов. Хто намагається купити любов, той знижує її цінність. Більше, ніж матеріальні подарунки, давай щось від себе: свій час, свою силу (духовну) і твою Любов. Все це ти отримаєш у тій же мірі. Діти вчаться давати те, що отримують, їм необхідно допомогти пізнати радість, яку приносить з собою готовність служити, давати і ділитися. Допоможіть дітям побачити, що давати - це приносить щастя -Тобі, іншим дітям і дорослим людям. Часто дорослі не хочуть приймати подарунки від дітей, помилково думаючи, що залишати дітям подарунки, які вони хотіли б віддати, є ознакою любові. Ось як один чоловік розповідає:
- Я завжди відмовлявся, коли дитина пропонувала мені свої цукерки. Я вважав, що з моєї сторони було б люб'язно не приймати того, що мій син так дуже любив. Але коли я відмовлявся і давав йому можливість залишати все собі, я не бачив очікуваної радості у дитини. Тоді я зрозумів, що я відхиляв його щедрість, відхиляв його подарунки, відхиляв його самого. Після цього я завжди приймав такі подарунки, щоб дати йому зрозуміти, яка це радість - готовність віддавати.
Як бачите, чоловік переглянув свою поведінку, він зрозумів душу свого сина і проявив педагогічний такт.

Якщо правильне повчання супроводжується вдалим прикладом, то діти можуть навчитися любити і бути щедрими. Вони можуть також учитися вибачатися, коли це доречно. Один батько розповідав: "Коли я по відношенню до дітей роблю помилку, я їм признаюсь. Я пояснюю їм коротко, чому я зробив цю помилку і що я був не правий. Це полегшує їм признаватися в своїх помилках, знаючи, що я сам недосконалий і зрозумію їх".
Наступний випадок ілюструє цю точку зору .
Одного разу гість прийшов відвідати одну сім'ю, і батько сімейства
почав знайомити його з членами сім'ї.
Відвідувач, тобто гість, розповідає:
Мені представили всіх присутніх осіб. Потім в кімнату прибіг маленький, усміхнений хлопчик. Батько сказав: "А це ось, з варенням на сорочці, наш молодший синочок". Посмішка хлопчика зникла і його обличчя виражало образу. Побачивши, що хлопчик знітився майже до сліз, батько ніжно пригорнув його до себе і сказав: "Я не повинен був би говорити це. Я шкодую про це". Схлипуючи, хлопчик вийшов з кімнати, але незабаром знову повернувся, з іще більш широкою посмішкою і у свіжій чистій сорочці.
Такий педагогічний такт батька, без сумніву, укріплює прихильність дитини. При нагоді батько або мати можуть, звичайно, пізніше пояснити дитині, що необхідний урівноважений погляд на великі і невеликі проблеми в житті. Вони можуть допомогти своїм дітям не приймати дуже серйозно не дуже важливі справи, уміти посміятися над собою і ніколи не ждати досконалості від інших, оскільки вони теж не хочуть, щоб інші ждали цього від них.

Діти потребують поставлених для них меж, границь поведінки. Без меж вони відчувають себе дискомфортно. Маючи межі в поведінці і притримуючись їх, діти відчувають себе частиною групи. Надмірна поблажливість дорослих заставляє дитину належати самій собі. Дітям необхідно зрозуміти, що всякій людині на землі поставлені межі, і що це в результаті приносить користь і щастя. Свободою можна користуватися тільки тоді, коли інші визнають ділянки поширення (Вашої) нашої особистої свободи, а ми їх. Хто виходить за межі, той чинить з іншими протизаконно і користолюбиво, втручаючись в його права.

Діти люблять знати, на що вони можуть розраховувати, і коли батьки справедливо, але рішуче наказують їх за погані вчинки, у дітей виникає почуття постійності і захисту.
З боку батьків вимагається рішучість залишатися твердими, коли дитина просто не хоче слухатися батьківського наказу. Деякі батьки в таких випадках вступають в переговори з дитиною і вдаються до підкупу, щоб дитина зробила те, чого вони вимагали. Це неправильно. Тільки якщо Ви наполягаєте на своїх правилах і наказах, Ви можете ждати, що ваші діти "нав'язали їх" на своє серце.

Коли батьки тільки ІНОДІ, залежно від настрою, наполягають на правилах, то діти заохочуються ризикнути зробити порушення і побачити, як далеко можна зайти і що можна дозволити собі без шкоди. Коли покарання запізнюються, діти, як і дорослі в таких випадках, стають зарозумілими порушниками.

Терпіння і витримка батьків часто підлягають випробуванню. Діти схильні бути імпульсивними. Вони можуть говорити, що у них на умі, перебиваючи, можливо, розмову дорослих. Батьки могли б різко вилаяти дитину. Але іноді буває мудріше уважно прислухатися, даючи приклад емоційного самоконтролю і витримки, а потім, після короткої відповіді, тактовно нагадати дитині про необхідність бути ввічливим і уважним до старших. Тут якраз доречна порада: "Будь швидким на слухання, повільним - тихим на слова, повільним - тихим на гнів".

Таким чином, у формуванні дитини важливу роль відіграє авторитет батьків - як загальновизнане значення, вплив, особистий приклад - як зразок для наслідування і педагогічний такт як відчуття міри, вміння поводити себе належним чином.

Людина завжди відповідає за свої

життєві конфлікти

“Своя сорочка ближче до тіла” – ця приказка пояснює поведінку та почуття учнів , яких насварив учитель . Некоректна поведінка вчителя могла бути спричинена самим учнем , але для останнього важливе власне відчуття образи , що є наслідком дій учителя : крику , зневаги , приниження гідності , а не рідко – заниження оцінки через поведінку . У школі дуже часто відбуваються аналогічні конфлікти . Іноді вони тривають досить довго , але переважно закінчуються на стадії появи і стихають під тиском авторитету , залишаючи в юних душах образу , гнів , злість і навіть жадобу помсти .

   Що ж робити тобі школяре ?

1.    Розкажи про те , що трапилося , батькам.

2.    Поговори про це з класним керівником.

3.    Звернися до практичного психолога школи чи зателефонуй до служби довіри.

  Чого не варто робити ?

1.    Не варто виявляти зневагу до вчителя , кидати йому виклик , поглиблювати конфлікт – від цього постраждає твоя освіта .

2.    Не варто шукати помсти – цим ти не викличеш поваги до себе , а лише даси можливість учителеві застосувати дисциплінарні заходи до тебе .

Ти можеш відчувати образу , гнів і навіть ненависть . Але ти несеш відповідальність за дії, які здійсниш під впливом своїх почуттів та емоцій . Запам’ятай : ти завжди маєш право висловити те , що відчуваєш, сказати про те , що тобі подобається і чому. Спробуй висловити свої почуття в такій формі : “Я серджуся , коли ви сварите мене , тому що це порушує мої права, і я хочу , щоб ви перестали це робити “.

У конфліктних ситуаціях спробуй скористатися формулою своїх почуттів :

Я ( назва почуття )____________________________

Коли________________________________________

Тому що _____________________________________

Я хочу_______________________________________

«Ще не дорослі, але вже не діти»

(поради психолога щодо підлітків)

    Підлітковий вік – це той поріг, за яким починається самостійне життя. Цей період часто називають «філософським». Характерна його риса – бурхливий розвиток самосвідомості. Іде процес поглибленого самоаналізу, оцінювання своїх здібностей і якостей, пошук відповіді на найважливіші та найскладніші питання життя.

   Підлітки жадібно прагнуть осмислити не тільки світ зовнішній, а й, передусім по-новому й незвичайно починає звучати для них магічне слово «самовдосконалення». І вони охоче, хоч і не завжди вміло, займаються самопізнанням та самовихованням. У цьому потрібна допомога дорослого, надійного дорослого, який розуміє і якому хочеться вірити, якому цікаві вони як особистості.

   Потрібні й ровесники, ці своєрідні психологічні дзеркала – правильні і спотворюючі, щоб, дивлячись у них, бачити себе.

   Людині, щоб почувати себе впевнено, потрібні інші люди. Не випадково надзвичайно важливе місце в самовдосконаленні посідає опанування навичками спілкування. Іспити інколи спричинять стан постійного психофізичного напруження, що негативно впливає на здоров’я, щастя та успіхи учнів.

   Ось кілька порад подолання стресу, тривожності лише за 3 хвилини.

   Кожен може навчитися керувати собою, оволодівати мистецтвом самодопомоги та витривалості у стресових ситуаціях.

    Перша порада – «Чарівне слово».

    Повторення простих тверджень дозволяє подолати емоційне напруження.

    Ось наприклад:

- зараз я почуваю себе краще;

- я можу повністю розслабитися, а потім швидко зібратися;

- я можу керувати своїми внутрішніми почуттями;

- я подолаю напругу будь-коли, якщо забажаю;

- життя досить швидкоплинне, щоб витрачати його на хвилювання.

    Придумайте свої особисті твердження. Вони повинні бути коротенькими і позитивними. Дуже важливим є повторення. Повторюйте їх щодня по кілька разів. Спробуйте використовувати різні твердження, зупиніться на тих які вам найбільше допомагають.

    Друга порада – «Ваші позитивні якості».

    Складіть перелік ваших безперечно позитивних якостей. Наприклад:

- Я хороший товариш;

- Я досяг деяких успіхів у навчанні;

- Я допомагаю оточуючим.

- Я визнаю свої помилки.

- Я досить приваблива людина.

- Я талановита людина.

- Я намагаюсь жити в моральній чистоті й бути добрим до людей.

- Я став краще розуміти себе.

    Напишіть цей перелік на аркуші паперу і завжди беріть його з собою. Коли ви почуваєте себе невпевнено, відкрийте аркуш та сконцентруйте увагу на своїх сильних якостях. Ще краще, якщо є можливість розповісти собі це вголос. Це значно посилить вашу впевненість у собі.

    Третя порада – «Приймати самого себе».

    Приймати себе – це підтримувати, виявляти турботу та відкрито цінувати ту людину, якою ви є. Треба завжди дарувати любов собі, це обов’язково принесе позитивні наслідки. Зупиніться на хвилину і подумайте про те, що ви повинні подобатися і собі теж. Скажіть уголос або подумайте: «Я турбуюся про себе, моє щастя дуже важливе для мене. Я хочу підтримати себе і зробити все якнайкраще. Я хочу для себе по-справжньому гарного життя. Я завжди можу собі допомогти».

    Почуття особистісної підтримки посилиться, якщо ви обіймете себе або просто стиснете руки, ніби підтверджуючи цим слова.

    І ще один момент, на який хотілося б звернути увагу.

    Чи багато людині потрібно для щастя? «Я народився – і цього достатньо», - так вважав Альберт Ейнштейн. Але багатьом з нас треба більше. Інколи так багато, що щастя стає примарним. Ми ставимося до себе так, як ставляться до нас наші батьки. Якщо дитина відчуває, що любов батька і матері не безкорисна і дарується як нагорода за зразкову поведінку та успіхи у навчанні, то з часом вона і сама стає стосовно себе на позицію батьків. Тоді «успіх і оплески» стають єдиною основою для самоповаги і любові до себе. І життя перетворюється на постійну боротьбу за те, щоб її досягнення визнали люди, суспільство. Проте повага і любов потрібні кожному, а не тільки відміннику та суперлюдині.

    Є багато засобів, які дають змогу досягти внутрішньої рівноваги, не відчувати дискомфорту, не переживати стресових ситуацій, треба лише почати працювати над собою.

   Бажаю успіхів!