Тілесне покарання зі сторони батьків – це насильство

Насильство є фактором примусового контролю, який практикує одна людина над іншою.

   Найчастіше насильство проявляється в сім’ї. Це реальна дія чи погроза фізичної, сексуальної, психологічної або економічної образи й насильство з боку однієї особи  щодо іншої, з якою особа має або мала інтимні або інші значущі відносини.

   Як правило, насильство в сім’ї складається з таких елементів:

-         якщо вже мало місце фізичне насильство, то з кожним наступним разом зростає частота його повторення і ступінь жорстокості;

-         насильство і образливе поводження чергуються з обіцянками змінитися та вибаченнями, принесеними кривдником;

-         при спробі порвати відносини спостерігається ескалація небезпеки дій жертви;

-         насильство в сім’ї відбувається в будь-яких верствах і категоріях, незважаючи на класові, расові, культурні, релігійні, соціально-економічні аспекти.

 Насильство в сім’ї – серйозна і поширена проблема, яка впливає на життя дітей і підлітків. Наркоманія й алкоголізм, як правило, завжди супроводжують насильство. Алкоголізм знімає стримуючі механізми: насильник може бути жорстокішим або різкіше виражати свій гнів, якщо перебуває у стані сп’яніння. Наркотичні речовини підвищують небезпеку нанесення, одержання більш серйозних пошкоджень. На жаль, нерідко підлітки починають вживати наркотики або випивати для того, щоб забутися і не думати про емоційний і фізичний біль.

   Найнебезпечнішим є те, що насильство дає серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, надмірну пильність за своєю поведінкою, безладдя; боязнь турботи; відчуття провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі спогади; напади боязні; депресія, фобії, заніміння, смуток; роздуми про самогубство; самозвинувачення; втрата довіри; сумніви щодо віри в щось; вихід з довіри; наркотична/алкогольна залежність; помста.

   Діти із сімей, у яких проявляється насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія. Щоб визначити ступінь насильницьких дій, досить з’ясувати такі випадки насильства:

-         дитину штовхають, завдають болю ляпасами, стусанами й ударами;

-         жбурляють у неї предмети;

-         загрожують зброєю;

-         закривають дитину в помешканні;

-         залишають одну в небезпечних місцях;

-         відмовляються допомогти, коли дитина хвора;

-         ображають батьків, молодших братів та сестер;

-         псують її майно;

-         відмовляються купляти продукти харчування, необхідні речі.

  Найбільш поширений вид насильства в сім’ї – це тілесне покарання, яке не є формою дисциплінарного виховання дитини. Якщо доросла людина вдарила іншу дорослу людину, це розглядається як насильство, агресія. Якщо батько вдарив свою дитину, в більшості випадків це вважається «виховним» процесом. В двох випадках відбувається аналогічна дія – удар, який веде до аналогічного результату: болі чи фізичної травми, а також сильного психічного страждання.

   Чому ж все-таки існує це розмежування в розумінні удару дорослої людини, нанесеного іншому дорослому, і удару дорослої людини, нанесеного дитині? Чому у випадку агресії по відношенню до дитини суспільство поблажливе і не засуджує самоуправних батьків? Тому, що    в нашім суспільстві тілесне покарання дитини сприймається як дещо нормальне, помилково вважається методом дисциплінарного виховання дитини.

     Дитина, яку б’ють вдома, – це дитина, яка підлягає жорстокому кривдженню, незалежно від заяв батьків про те, що вони, нібито, намагалися виправити погану поведінку дитини, або сама дитина спровокувала тілесне покарання. «Він мене не слухався», «він погано себе вів», «він не зробив того, що повинен був зробити» - ці причини не можуть виправдати жорстокого поводження. Дисциплінарне виховання дитини не розглядає методи, наслідком яких є спричинення фізичної і психологічної болі.

     Де ж закінчується дисциплінарне виховання і починається жорстоке поводження? Існує ряд характерних ознак, які позволяють відрізнити дисциплінарне виховання від жорстокого поводження. В результаті дисциплінарного виховання дитина усвідомлює свої помилки; дитину вчать нести відповідальність за свої вчинки. Дисциплінарні дії не породжують в дитини страх, страждання, злобу чи почуття, що її не люблять.

№	Дисциплінарне виховання	Жорстоке поводження
1.	Заходи, які приймає дорослий, логічно випливають із «не дисциплінарної» поведінки дитини.	В заходах, які приймаються відсутня логіка. Нема логічного зв’язку між вчинком дитини і покаранням з боку батьків.
2.	Дитину не «судять», як при судових розслідуваннях.	Дитину і її поведінку засуджують і вішають на неї ярлик: «Ти – дурак, ідіот і т. д.»
3.	Покарання відноситься до конкретної ситуації, в якій дитина провинилася.	Батьки згадують минулі помилки дитини, а також інші вчинки (накопичування помилок)
4.	Дисциплінарні дії розвивають внутрішню мотивацію дитини. Він чинить так, «як потрібно», по своїй власній ініціативі, із самодисципліни, а не внаслідок зовнішнього контролю.	Жорстоке поводження розвиває зовнішню мотивацію дитини. Вона переживає лише за те, щоб уникнути покарання.
5.	Дитину не принижують і не підчиняють собі насильно.	Дитина відчуває приниження зі сторони дорослих; її насильно заставляють підкоритися.
6.	Дитині надають можливість вибору покарання. Кордони цієї можливості дитині відомі.	Дитині не пропонують альтернативного варіанту і навіть не пропонують подумати над своєю помилкою.
7.	Дитина вчиться нести відповідальність за свої вчинки.	Дорослий керує реакціями і поведінкою дитини.
8.	В основі відносин між дитиною і дорослим лежать принципи поваги і рівності.	В основі відносин лежить принцип головний-підлеглий, влада і контроль дорослого над дитиною.
9.	Розвиває в дитини здібність вирішувати проблеми.	Розвиває в дитини почуття, що тільки дорослі можуть вирішувати дитячі проблеми.
10.	Демонструє дитині любов і прихильність дорослого.	Демонструє ворожість дорослого по відношенню до дитини.

Як можна розпізнати дитину, яка підлягає тілесному покаранню в сім’ї?

Це можна зробити на основі:

-         побоїв;

-         розповідей (показань) очевидців;

-         показань осіб, які чули про жорстоке поводження;

-         показань дитини – жертви;

-         телефонного дзвінка, листа ( підписаного чи анонімного ).

Видимі ознаки тілесного покарання:

-         Синяки, кровопідтьоки;

-         Царапини, шрами;

-         Зламані кістки (рук, ніг, ребер);

-         Сліди ударів (рукою, ногою, ременем чи іншими предметами);

-         Сліди опіків (сигаретою, праскою).

Дитина, яка підлягає тілесному покаранню в сім’ї: 

-         Лякається різких рухів (наприклад, жестів вчителя);

-         Часто здригається (при підвищеному голосі, рухів у його сторону);

-         Має наляканий погляд;

-         Сутулиться в очікуванні небезпеки;

-         Проявляє захисну реакцію в буденних ситуаціях, які вона сприймає, як фізичний напад.

Чому потрібно вмішатися, коли дитину б’ють в сім’ї?

-         Не можна залишати напризволяще скривджену дитину, не включаючись у вирішення її проблеми;

-         Жорстоке поводження з дитиною в сім’ї – це проблема всього суспільства;

-         Дитина, яка страждає від тілесного покарання в сім’ї, знаходиться в постійній небезпеці. Наступні приступи неконтрольованого гніву зі сторони батьків можуть бути небезпечними для життя дитини;

-         Коли суспільство не приймає заходи, для того щоб припинити насильство над дитиною, відбувається ще одна несправедливість по відношенню до неї, на рівні з самим актом насильства;

-         Тілесне покарання приносить велику шкоду гармонійному розвитку дитини.

     Батьки вважають, що їхня справа – карати, а дитини коритися. Але вони забувають або зовсім не замислюються над тим, що особистість не може сформуватися за умов сімейного рабства. Підкорившись наказу зовні, дитина залишається при своїй думці, а до батьківських вказівок ставиться тим більш неприязно, чим більш відверто батьки на них наполягають.

      Саме так до стосунків дітей і батьків приходить відчуженість. Рани приниження й знущання не гояться роками, шрами байдужості й ігнорування залишаються на все життя.   

 Використана література

1.     Корнієнко І. О., Приведа О. М. Скривджена дитина: превенція, форми і методи соціально-психологічної допомоги – Львів: ЛОІППО, 2007

2.     Рибальченко І. М. Взаємодія з батьками – Харків: Видавнича група «Основа», 2007

3.     Декларація прав дитини.

4.     Конвенція ООН про права дітей.

5.     Дину Н. Телесное наказание со стороны родителей – это насилие – Кишинев, 2006

6.     Скворчевська О. В., Нурєєва О. С. Класні години з психологом Харків: Видавнича група «Основа», 2008

 

 Р. S. Стаття була надрукована в журналі "Шкільному психологу: усе для роботи" видавництва Ранок № 1 січень 2011р.